THOUGHTS, FEARS, HOPES AND IDEAS.
PALURAMANN
ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ
«ГЕНОЦИДУ» ЯК
ЗЛОЧИНУ:
Щоб дійсно зрозуміти раптовий перехід від початкової концепції геноциду до того, як він зображується наразі, важливо глибше зануритися в те, як політика та тіньові домовленості під час Нюрнберзького процесу вплинули на визначення «геноциду», а також зрозуміти бурхливі відносини між Рафаелем Лемкіним та представниками ООН загалом.
«найтемніший день» для концепції геноциду.
НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС
Лише через рік після публікації «Правління держав Осі в окупованій
Європі» Лемкін зрештою отримав шанс публічно втілити свої ідеї в
життя. Завдяки своїй ексцентричній наполегливості він став
радником головного прокурора Нюрнберзького процесу Роберта
Джексона, таким чином гарантуючи, що його концепція геноциду
буде частиною дискусії.
По-перше, геноцид був внесений в процес як підвид воєнних злочинів і був супроводжуваний ще двома міжнародними злочинами – злочинами проти миру та злочинами проти людяності. В обвинувальному акті геноцид був описаний так:
«Винищення расових і національних груп серед цивільного населення в окупованих регіонах з метою знищення певних рас і класів людей, а також національних, расових або релігійних груп».
БУЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО ДАЛЕКО НЕ ВСІ ХОТІЛИ, ЩОБ ТАКИЙ ВАЖЛИВИЙ ТЕРМІН, ЯК ГЕНОЦИД, ІСНУВАВ. АДЖЕ ДЛЯ МОГУТНІХ КРАЇН ЦЕ Б СТАЛО ВЕЛИЧЕЗНОЮ ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ ГАРАНТУВАННЯ СВОЄЇ ПОСТІЙНОЇ БЕЗПЕКИ САМЕ ТАК, ЯК ВОНИ ВВАЖАЮТЬ ЗА ПОТРІБНЕ. БА БІЛЬШЕ, ЧИСЛЕННІ НАСЛІДКИ САМЕ ЦІЄЇ ПОЛІТИКИ І ДОСІ Є ПРИСУТНІМИ У РІЗНИХ ПОДІЯХ СЬОГОДЕННЯ…
Таке жахливе ігнорування учасниками процесу стало для нього поштовхом знайти власних союзників серед країн, які боролися передусім проти колоніалізму, щоб підкріпити свою концепцію геноциду, і тим самим підвищити шанси цьому терміну нарешті вийти на міжнародну арену. І це спрацювало.
Лише через декілька днів після публікації рішення Нюрнберзького процесу в 1946 році Лемкін зміг переконати Генеральну Асамблею ООН щодо ухвалення резолюції, яка засуджує злочин геноциду. Цим було введено в дію Резолюцію 96, яка вперше згадує поняття геноциду в практиці Асамблеї ООН. Відповідно до цієї декларації:
"Геноцид — це заперечення права на існування цілих людських груп, як вбивство — це заперечення права на життя окремих людей; таке заперечення права на існування шокує свідомість людства, призводить до великих втрат для людства у формі культурного та іншого внеску, представленого цими групами людей, і суперечить моральному закону, духу та цілям Організації Об’єднаних Націй."
"Багато випадків таких злочинів геноциду мали місце, коли расові, релігійні, політичні та інші групи були знищені повністю або частково".
НА ЗАВЕРШЕННЯ П'ЯТДЕСЯТ
П'ЯТОГО ПЛЕНАРНОГО
ЗАСІДАННЯ АСАМБЛЕЯ ООН
НАГОЛОСИЛА НА ТОМУ, ЩОБ:
«...було організовано міжнародне співробітництво між державами з метою сприяння швидкому попередженню та покаранню злочину геноциду, і з цією метою просить Економічну і Соціальну Раду провести необхідні дослідження з метою розроблення проекту конвенції про злочин геноциду, який буде представлено на наступній черговій сесії Генеральної Асамблеї».
Петиція до членів Генеральної Асамблеї ООН у Парижі
За іронією долі, вона була прийнята одразу після імплементації Резолюції 95, яка визнавала принципи міжнародного права, задокументовані в статуті Нюрнберзького процесу. Така послідовність цих двох резолюцій, безсумнівно, свідчить про те, що Рафаель Лемкін хотів виступити проти загальної глоріфікації Нюрнберзького трибуналу та того, як він класифікував міжнародні злочини. Знаючи, що Резолюція 95 не згадуватиме про геноцид (оскільки він не був відображений в рішенні трибуналу), він лобіював Резолюцію 96, яка відображала так звані прогалини (або білі плями Нюрнберзького процесу).
Незважаючи на те, що ця Резолюція є лише попередницею Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (яка пізніше встановила теперішнє визначення геноциду), слід усвідомлювати, що цей документ сам по собі ознаменував величезний прорив в історії міжнародного права. Адже без неї не тільки не було б доказів для Конвенції 1948 року про те, що геноцид вже існував раніше, але й не було б негайного ефекту як у розробці, так і в кінцевому прийнятті Конвенції про геноцид.
Я Б НАВІТЬ ДОБАВИЛА, ЩО БЕЗ ЦІЄЇ ДЕКЛАРАЦІЇ КОНЦЕПЦІЯ ГЕНОЦИДУ ПРОСТО ЗНИКЛА Б ОДРАЗУ ПІСЛЯ СМЕРТІ ЛЕМКІНА, ТАКИМ ЧИНОМ ДОЗВОЛИВШИ ЦЬОМУ ВИДУ ЗЛОЧИНУ ПРОЦВІТАТИ БЕЗ ВІДПОВІДНОГО ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАННЯ ТА ПОКАРАННЯ.
КОНВЕНЦІЯ
1948 РОКУ
Після багатьох варіантів і переписувань резолюції, яка мала бути представлена на наступній черговій сесії Генеральної Асамблеї, Організація Об’єднаних Націй офіційно прийняла Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 9 грудня 1948 року. Вона остаточно класифікувала геноцид як міжнародно-правовий злочин, а також закріпила у міжнародному договорі звужений варіант концепції Лемкіна.
Вона зобов’язувала підписантів запобігати та карати «діяння, вчинені з наміром знищити,
повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку».
По суті, вибір звузити деякі абстрактні ідеї та концепції до організованих фрагментів є неймовірно допоміжним, якщо це робити з уважним розглядом усіх факторів, наданих усіма учасниками. Однак у цьому випадку Лемкін відчув те саме упущення своїх продуманих уявлень щодо злочину геноциду, як це було під час Нюрнберзького процесу.
ОДНАК З ОГЛЯДУ НА АРГУМЕНТАЦІЮ ЦЬОГО РІШЕННЯ (НАВЕДЕНУ В ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ), НЕ ДИВНО, ЩО ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ЦЬОГО ДОКУМЕНТА ДЕЯКИМ ДЕРЖАВАМ ВСЕ Ж ВДАЛОСЯ УНИКНУТИ НАСЛІДКІВ, АЖ ДО СТВОРЕННЯ ПЕРШИХ МІЖНАРОДНИХ ТРИБУНАЛІВ.
Тим не менш, одна з основних концепцій Лемкіна таки потрапила до офіційної публікації документа: злочин геноциду не містить зв’язків зі збройним конфліктом.
Це корелює з твердженням, яке він опублікував у своїй книзі «Правління держав Осі в окупованій Європі», а саме те, що насильницькі дії проти груп повинні бути заборонені та підлягати кримінальному переслідуванню незалежно від того, чи були вони вчинені в мирний час чи під час збройного конфлікту.
Таке визнання також можна класифікувати як юридичну відплату Рафаеля Лемкіна за несправедливість Нюрнберзького процесу, проведеного над незліченними жертвами дискримінаційної політики Третього Рейху до 1939 року.
МТКЮ ТА МТР
У період після законодавчого визнання геноциду злочином геополітична ситуація у світі була
далекою від досконалої. Незліченні регіональні та політичні конфлікти між численними
державами після Другої світової війни з кожним роком ставали все жахливішими, а стрімка
ескалація у світі призвела до двох найжорстокіших історичних подій:
Після демонстрації шокуючих порушень численних міжнародних принципів та жахливих страждань, подібних яким не було з часів Другої світової війни, обидві трагедії вперше змусили міжнародне співтовариство заснувати два ad hoc Міжнародні кримінальні трибунали для судового покарання осіб, відповідальних за скоєні звірства.
Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди був заснований у 1994 році для суду над тими, хто був відповідальним за геноцид в Руанді (який спричинив приблизно від 500 000 до 662 000 смертей Тутсі), був першим процесом, що трактував поняття геноциду в судовій практиці. Загалом дві судові справи внесли значні зміни в спектр покарання за злочин геноциду.
МТР
Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії був судом ООН, який розглядав воєнні злочини під час конфліктів на Балканах у 1990-х роках, включаючи різанину в Сребрениці, де понад 8000 боснійських мусульманських чоловіків і хлопчиків були жорстоко страчені у місті Сребрениця та його околицях - тим самим ставши піком «етнічної чистки», здійсненої сербськими націоналістичними силами.
МТКЮ
Стаття 6 (1):
Особа, яка планувала, підбурювала, наказувала, вчиняла або іншим чином допомагала та підбурювала до планування, підготовки чи вчинення злочину, зазначеного в статтях 2 - 4 цього Статуту, несе індивідуальну відповідальність за злочин.
Стаття 6 (3):
Той факт, що будь-яку з дій, згаданих у статтях 2 - 4 цього Статуту, було вчинено підлеглим, не звільняє його або його керівника від кримінальної відповідальності, якщо він або вона знав або мав підстави знати, що підлеглий мав вчинити такі дії або вчинив їх, а керівник не вжив необхідних і розумних заходів для запобігання таким діям або покарання винних за них.
Згідно зі Статтею 6 (1) і (3) Статуту Міжнародного Кримінального Трибуналу для Судового Переслідування Осіб, Винних у Геноциді та Інших Серйозних Порушеннях Міжнародного Гуманітарного Права, Вчинених на Території Руанди, та Громадян Руанди, Винних у Геноциді та Інших Таких Порушеннях, Вчинених на Території Сусідніх Держав у Період з 1 Січня 1994 року по 31 Грудня 1994 року:
Незважаючи на те, наскільки ці два трибунали зробили внесок у посилення позицій геноциду всередині МКП, ширше тлумачення геноциду (принаймні в тому сенсі, що винищення може відбуватися не лише через позбавлення життя, але й через знищення культурної спадщини та заміну історії), на жаль, ще не було відображено в міжнародному праві.
ЦЕ У СВОЄМУ ВЛАСНОМУ КОНТЕКСТІ ПРЕДСТАВЛЯЄ ПРОБЛЕМУ НАБАГАТО БІЛЬШУ, НІЖ МОЖНА БУЛО Б СОБІ УЯВИТИ, – ЦЕ СТВОРЮЄ «ПРОБЛЕМУ ГЕНОЦИДУ»
яка призводить до неповного покарання винних і загальної несправедливості через таку погрішність.